Тирлич

Тирлич жовтий – Gentiana lutea L.

Тирлич хрещатий – Gentiana cruciata L.

Родина Тирличеві – Gentianaceae

Як виглядають?

Багаторічні трав’янисті рослини 50 – 150 см заввишки, з міцним багатоголовим кореневищем, від якого відходить кілька бокових коренів. На першому році з’являється порожнисте, просте, нерозгалужене стебло. Листки супротивні, великі, широкоовальні, напівстеблообгортні, цілі, голі, з 5 – 7 паралельними жилками. Квітки зібрані пучками по 3 – 10 у пазухах верхніх приквіткових листків. Віночок золотаво-жовтий, колесовидний, з п’ятьма лінійними гоструватими пелюстками. Цвіте в липні.

 Де ростуть?

 

На вапнистих і глинистих полонинах, у заростях жерепу – в Карпатах (хребет Чорногора – гори Петрос, Піп Іван Мармароський, Горгани-Свидовинький хребет, полонина Явірчик). Рідкісна рослина українських Карпат. Запасів сировини немає. Зарості, що залишились, слід взяти під охорону. У молодих рід. ких соснових лісах у лісостеповій і лісовій зонах – по сухих схилах, серед чагарників, – у горах Криму зустрічається тирлич хрещатий 15 – 60 см заввишки, з кількома квітконосними стеблами густо вкритими лінійно-ланцетними тупуватими листками, з синіми квітками в пазухах верхніх листків. Цвіте у липні-серпні.

Що й коли збирають?

Корені та кореневища жовтого і хрещатого тирлича – восени. Очищають від землі і дрібних корінців і, розщепивши навпіл, сушать швидко, щоб зберегти цінний гіркий глікозид генціопікрин, алкалоїн генціанін, флавоноїди, пектини (коли сушать повільно, з бродінням, корені набувають за паху, потрібного для надання смаку й запаху пиву й горілкам).

Коли застосовують?

Для збудження апетиту й поліпшення діяльності травних органів при ахілії, млявому травленні; відригуванні, здутті, коліках, печії, запорах, відсутності апетиту; блідій немочі у недостатньо розвинених дівчат (хлорозі), після виснажливих хвороб та при подагрі і артритах, як жовчогінний і глистогінний засіб і такий, що запобігає ферментації. Відчуття гарячого в шлунку після вживання настою тирличу – це наслідок спричиненої діючими його речовинами гіперемії слизової оболонки. Тому великі дози його можуть спричинювати блювання і погіршання діяльності травних органів.

Вживають у вигляді чаю. На 2 склянки холодної води беруть 1 чайну ложку кореня тирличу і кип’ятять 10 хвилин. П’ють залежно від потреби, 1 – 2 склянки, ковтками (при подагрі – 3 склянки на день, з відповідною дієтою). Дуже діє настоянка на міцному вині, яку п’ють чарками, – 2 – 3 на день, за півгодини до їди.

При гастриті (катарі шлунка) беруть корені тирличу, траву деревію і траву золототисячника (по 1 чайній ложці кожного), заливають усе 3 склянками холодної води і кип’ятять 10 хвилин. Весь відвар випивають протягом дня також при відсутності апетиту, кишкових захворюваннях (запорах) і при блідій немочі у слабо розвинених дівчат (М.А. Носаль). При підвищеній кислотності шлунка із здуттям готують таку настоянку. На 1 л портвейну беруть по 1 столовій ложці коренів тирличу, трави сухоцвіту болотяного, помаранчевих шкірок, кореневища аїру, трави звіробою, листків бобівника, квіток пижма, кореня валеріани і ставлять на вікно на сонячне світло на 21 день. Потім відціджують і п’ють по 2 столові ложки вранці (натщесерце) й увечері (перед сном). Якщо пити цей настій по 1 чарці перед обідом, минає найстійкіша печія. Можна також вживати корінь тирличу в порошку, тричі на день на кінчику ножа за півгодини до їди, особливо при відсутності апетиту і млявому травленні.

При лікуванні гнійних ран засипають їх порошком з коренів тирличу, змішаних порівну з порошком квіток ромашки лікарської. При смердючому потінні ніг роблять щоденні ножні ванна (перед сном) у гарячому міцному відварі з суміші дубової кори і кореня тирличу в співвідношенні 3:1 та замість шкарпеток носять онучі з льняного або конопляного полотна.