Буркун лікарський

Буркун лікарський – Melilotus officinalis L.

Родина Бобові – Fabaceae Leguminosae

Як виглядає?

Дворічна трав’яниста рослина 60 – 150 см заввишки. Стебло гіллясте, пряме, з трійчасто-перистими листочками на черешку. Листки зверху сизувато-зелені, зісподу бліді, дрібнозубчасто-пилчасті. Квітки запашні (пахнуть кумарином – сіном), жовті, дрібні, зібрані в довгасті багатоквіткові колосовидні пазушні грона. Цвіте у травні – липні. Плід – одно-, двонасінний біб, який достигає у серпні – вересні.

Розцвілі верхівки гречки посівної Fagopyrum sagittatum Gilib. з родили гречкових містять багато рутину, близького до вітаміну Р, діють відхаркувально.

Де росте?

По всій території України – при дорогах, на полях, на засмічених місцях, схилах, у прилісках, на парових полях і перелогах, на межах, серед зернових культур і по конюшині.

Що збирають?

Верхівки стебел з квітками, самі квітки.

Коли застосовують?

При кашлі, лихоманці; як потогінний і молокогінний засіб у матерів, що годують груддю; при хворих яєчниках у молодих жінок (в суміші з травою золототисячника і квітками підбілу звичайного – порівну); при безсонні, мігрені, клімактерії, гіпертонії, невралгіях, печінкових і ниркових коліках (наявність кумарину 1%, двогідрокумарину, кислот – фумарової, мелілотину, алантоїну, холіну, флавоноїдів, леткої олії).

При лікуванні емболій, тромбозів, тромбофлебітів і інфаркту міокарда доцільно було б вживати чай з буркуну, тому що в ньому, крім мелілотину і кумарину (які надають йому запаху), є дикумарол, що знижує в’язкість крові й уповільнює її зсідання та діє фібринолітично, але треба пам’ятати, що від надмірних доз буркуну з’являється у сечі кров, виникає погане самопочуття, утворюються крововиливи під шкірою, які свідчать про те, що вживання буркуну треба негайно припинити. Кумарин діє протисудомно, але пригнічує центральну нервову систему; діє наркотично і збільшує кількість лейкоцитів у крові хворих з лейкопенією внаслідок променевої хвороби.

У вигляді чаю готують так. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку буркуну окремо або в суміші з іншими рослинами і настоюють 10 хвилин. Як болезаспокійливий засіб п’ють по 1/3 склянки 5 – 6 разів на день (при лікуванні захворювань яєчників – протягом кількох тижнів. Рекомендується цілковите утримання від статевого життя на період лікування). У великих дозах буркун спричинює нудоту, блювання, головні болі, параліч гладкої мускулатури, входить до складу наривного зеленого пластиру.

Зовнішньо використовують розпарені в окропі квітки буркуну, які прикладають як припарку на застуджені нариви, фурункули, що повільно формуються; також застосовують при флюсі, запаленні середнього вуха, нагноєнні грудної залози у жінок, грудниці (маститі) тощо. Для цього 40 г трави буркуну, 30 г квіток ромашки і 30 г листків алтеї заливають окропом, кладуть у торбинку і зігрівають у посудині на плиті для припарки. Припарка гоїть рани, знижує болі в опухлих від ревматизму суглобах.

При остеомієліті, для визрівання фурункулів застосовують зелений наривний пластир:12 г жовтого воску стоплюють з 22 г каніфолі та 1 столовою ложкою тваринного лою, додають 1 чайну ложку спорошкованої трави буркуну лікарського, нагрівають на малому, полум’ї 5 хвилин, часто помішуючи, проціджують у баночку і кладуть на хворі місця.